Історія села Оленівка

Село Оленівка за переказами виникло у ХVІІ столітті. У цей час на його території проживали хлібороби, які належали пану Едуарду Руліковському, у володінні якого була і Мотовилівка. Коли дочка Руліковського Гелена вийшла заміж, батько подарував їй маєток, що був на території сучасної Оленівки, і тому село почало називатись Геленівкою. Після революції 1917 року село перейменовано на Оленівку. За іншою легендою – цей хутірець в часи гайдамаччини Богдан хмельницький подарував своїй дружині Гелені.

Біля Оленівки досліджено кургани доби бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.) і періоду Київської Русі. В урочищі Лагері є два городища. На околицях знайдено багато пряслицьз червоного шиферу часів Київської Русі.

Цікаве село не тільки структурою місцевості, бо однією стороною лежить на прекрасних чорноземах, а друга обривається глибокими глиняними ярами, утворюючи фортечну споруду, що береже і охороняє село, а можливо це колишнє річище. Цікаве воно і прекрасним парком на зразок знаменитої Софіївки, і джерелом, що вже більш як 100 років дарує людям кришталево чисту воду. Чимало є переказів про Оленівські яри, багаті на чисті джерела, цілющі енергетичні виходи, і, як доказ – існування енергетичного полігону по вулиці 1-го Травня. Існує в селі „центр” - селянська садиба, де виходить цілюща сила землі і куди приїздять, щоб оздоровитись люди з усієї України та ближнього зарубіжжя.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. село належало поміщиці Варварі Ханенко, яка, використавши природній ландшафт, започаткувала парк на зразок уманської Софії. Від станції Мотовилівка і до будинку пані Варвари було викладено кам’яну бруківку. Збереглася ця унікальна дорога при в’їзді до садиби.

Богдан Ханенко .jpegБогдан Ханенкоhanenka varvara.pngВарвара Ханенко

Маєток сім’ї Ханенків знаходився на окраїні села, біля нього розкинувся дендропарк з екзотичними деревами. На вершині високої гори над яром було влаштовано альтанку, з якої можна було охопити поглядом водну поверхню найстарішого ставка Вінницького.

За часів Варвари Ханенко були висаджені в парку нові дерева (корабельні сосни, ялини, дуби), на жаль майже всі вони були знищені німецькими окупантами на дорогу для танків до Фастівця. Залишились лише довгожителі – дуби, до яких ведуть серпантинові стежки. Три дуби – діаметром 3 м, інші два – по 3,3 м, а найстаріший – 3,7 м, висота дерев – 15-20 метрів.

Ставки були обсаджені плакучими вербами, які з часом розрослися до гігантських розмірів, закінчували свій шлях теж у воді.

/Files/images/верба-громовиця.jpgВерба-громовиця/Files/images/Amyrchuk.jpgАмурчик, джерело

Залишилась одна, яку називають верба – громовиця, обгоріла, знівечана людьми, але жива.

У парку є підземне джерело, яке люди називають “Амурчик”. У місці, де джерело виходило з-під землі, стояла скульптура хлопчика Амурчика з глеком, через який наливалась вода. З часом скульптура розбилась, а джерело існує і досі.

Парк має велике значення не тільки для жителів села.

Варвара Николівна Ханенко народилася 9 серпня 1852 року в м. Глухові у родовому маєтку козаків Терещенків, була старшою донькою відомого підприємця, ¬«цукрового короля», і не менш відомого мецената та колекціонера Николи Артемійовича Терещенка.

У 1907 р. в Оленівці розпочинається діяльність Київського кустарного товариства на підтримку українського гончарства, ткацтва, вишивки тощо. 3 опублікованих матеріалів дізнаємося, що «з метою розширення збуту та пропагування художньої культури українського народу В.Н.Ханенко вiдкpилa спеціальний магазин у Лондоні, де збувалucя килими і тканини Оленівської майстерні, а також з інших місцевостей». На початку 1909 р. у Києві була влаштована друга кустарна виставка. І знову роботи Оленівської майстерні Варвари Николівни були нагороджені великою срібною медаллю.

Маючи на меті перетворити Оленівськuй навчально - реміснuцький заклад на майстерню мистецького промислу, Варвара Николівна у 1912 р. запрошує до співпраці професійного художника Василя Григоровича Кричевського. Це був видатний і своєрідний маляр, педагог і мистевознавець. За ескізами В.Кричевського в Оленівськїй майстерні були виконані килими та декоративні тканини, що з успіхом експонувалися на виставці 1913 р. у Петербурзі. Більшість експонатів цієї виставки потрапили до пpиватних осіб, частину направлено на продаж до Берліна, Парижа, США. Вироби Оленівської майстepнi були відзначені у Петербурзі золотою медаллю.

В.Н.Ханенко утримувала сирітський приют, який був відкритий в селі на початку ХІХ ст. Дітей було багато, вихователями та обслyгою були місцеві жителі, а вихованці - діти з Київської області. Сиротинець функціонував і після бурхливих революційних подій 1917 р.

У 1965 р. дитячий будинок було розформовано, більшість працівників перейшли працювати у дитячий садок.

З 1903 р. в Оленівці існувала агрошкола, започаткована В.Ханенко, яка повинна була вчити селян господарювати грамотно, застосовуючи життєвий досвід і агротехнічні досягнення. Ця школа випустила багато досвідчених агрономів: Ємця Опанаса Танасійовича, Дубового Івана Максимовича, який в 50-х рр. ХХ ст. був головою колгоспу в Оленівці. На основі досвіду aгpoшколи у 1939 р. було створено нayково-дослідну станцію, яка існує і досі. Через рік станція мала вже декілька лабораторій зі своїми напрямками в роботі та бібліотеку на 2 тис. книг.

По закінченню Великої Вітчизняної війни станція запрацювала знову. Особливо пожвавилась наукова робота з приходом у 1947 р. відомого селекціонера Крайового Івана Митрофановича, заслуженого агронома України, кандидата сільськогосподарських наук, автора багатьох сортів помідорів, динь, кавунів, гарбузів, капусти. До 1953 р. зі станцією співпрацювали знамениті вчені- ¬селекціонери України: академік В.П.Бушинський, професори Чирков, Владимиров. У 1954 р. до станції прибуло багато молодих селекціонерів, серед яких Гуща Микола Андрійович, що працює понині, тільки тепер на базі селища Борова, яке до 1975 р. було філіалом Оленівської селекційної станції.

Все далі відходять у минуле події, що відбувалися у нашому селі за часів знаменитих меценатів, (останніх власників села) родини Ханенків Варвари і Богдана.

Це варто відвідати

с. Оленівка, меморіал загиблим воїнамс. Оленівка, Меморіал воїнам

В Оленівці поряд із історичними стоїть сучасний пам’ятник людської скорботи – меморіал загиблим воїнам Великої Вітчизняної війни. Не тільки жителі Оленівки та громадяни України і Росії знайшли тут останній прихисток, а й син далекої Осетії ласкаво посміхається до своїх майбутніх потомків. Щорічно його вже дорослий син приїздить на свято Перемоги, щоб вклонитись могилі батька в далекому селі Оленівка.

с. Оленівка меморіал воїнамСолдат - син далекої Осетіїс. Оленівка, меморіал загиблим воїнам ВВВМурат Батрбекович - син загиблого воїна-осетина у с. Оленівка

За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни 77 жителів села нагороджено орденами й медалями.


Пропонуємо Вам переглянути презентацію

"Путівник по Ханенківських місцях"

Ханенківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. Оленівка

село ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. ОленівкаХаненківськими місцями, с. Оленівка

Дізнатись більше про меценатів Ханенків, про їхню діяльність як збирачів мистецтва і переглянути цікаві експонати можна у музеї східного мистецтва імені Ханенків, що у Києві

А здійснити віртуальну подорож у цей музей можна і зараз, натиснувши на посилання

Варвара і Богдан Ханенко в селі Оленівка

Музей мистецтв імені Ханенків

http://www.khanenkomuseum.kiev.ua/ua/

Кiлькiсть переглядiв: 58

Коментарi

  • Евгений

    2015-11-14 21:58:31

    Отличный обзор, спасибо! Вы наверное житель Оленивки? Как можно с вами связаться? vdomike@gmail.com...

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.